Мета: збагатити знання учнів про твори українських поетів, що покладені на музику, сприяти моральному, духовному та естетичному вихованню, збуджувати почуття гордості за свій народ, його культуру, прищеплювати любов до рідної пісні.

Обладнання: проектор, екран, фортепіано.

Захід проводиться в актовій залі. Збоку від сцени – екран, на який проектується презентація (портрети українських поетів, назви їх творів, що стали піснями, зображення збірок; добірки слайдів, які супроводжують окремі музичні твори: «Чорнобривці», «Пісня про рушник»).

На сцену виходить дівчина в українському костюмі й виконує пісню «Чорнобривці» на слова Миколи Сингаївського. (Під час виконання пісні на екрані - добірка слайдів із зображенням чорнобривців, рідної домівки, краю, матері, її натруджених рук, поля, журавлів).

Чорнобривці
Чорнобривців насіяла мати
у моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
про квітучу надію свою.

Як на ті чорнобривці погляну,
бачу матір стареньку,
бачу руки твої, моя мамо,
твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю.
Бачив я і в чужій стороні
чорнобривці із рідного краю,
що насіяла ти навесні.

Як на ті чорнобривці погляну,
бачу матір стареньку,
бачу руки твої, моя мамо,
твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля
із далеких країв журавлі.
Розцвітають і квіти, і доля
на моїй українській землі.

Як на ті чорнобривці погляну,
бачу матір стареньку,
бачу руки твої, моя мамо,
твою ласку я чую, рідненька.

На сцені - двоє ведучих - юнак і дівчина. На екрані з’являється напис : «Я серце й душу в пісню переллю» А.Малишко.

1-й ведучий. Зустріч із прекрасним завжди хвилююча і неповторна. Вона приносить людям справжню насолоду, допомагає відійти від власних життєвих проблем, і сірі будні стають на деякий час святом. А той, кому вдалося бодай раз доторкнутися до прекрасного, уже ніколи не забуде цієї благодатної миті. Музика, живопис, література, кіно, театр – ось ті найважливіші чинники, що змушують нас радіти і плакати, ставати сильними і водночас слабкими перед таїною мистецтва. І сьогодні ми пропонуємо вам поринути у світ проникливого слова та чаруючої музики, у неповторність поезій, що стали піснями. Цікаво, а чи відрізняється вірш від вірша-пісні?

2-а ведуча. Звичайно, відрізняється, до того ж принципово, адже аби створити пісню, потрібне особливе зусилля душі. Поезія має бути образною, якісною і водночас особливо повнозвучною, тобто не тільки насиченою голосними та позбавленою громіздких приголосних, а й прозоро-простою. Скульптор, щоб зробити вдалу скульптуру, відсікає все зайве. Щоб вийшла гарна пісня, відкидають навіть більше – всі додаткові смислові нюанси… пісня має бути загальнозрозумілою, треба давати верхівочки, інколи пунктири, і коли текст залишається без музики, то виглядає оманливо простеньким. Як сільська дівчина в простій сорочці-полотнинці, котра весь тиждень працює, а коли одягає вишиванку, стрічки, віночок, одразу видно її красу. Тобто справжня пісня розкривається разом із музикою.

1-й ведучий. Знаєш, відомий російський композитор Петро Чайковський говорив: «Є щасливо обдаровані натури і щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ-музикант – це українці». Уяви собі, наскільки високо оцінив П.Чайковський талант як усього українського народу загалом, так і окремої особистості. Адже народ-музикант – це і автор музики, а зважаючи на те, що ми говоримо про пісню, то це ще й автор слів, тобто поет, і, звичайно ж, - виконавець. А це дійсно весь народ, адже так, як співають на Україні, мабуть, не співають більше ніде в світі.

Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім´я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна. Та можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський вірш клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім´я якого залишалося невідомим. Все це – пісні літературного походження, твори, що увійшли в народну словесність із професійної літератури.

Але народна свідомість реагує лише на те, що є співвідносне з національною традицією, близьке до неї духовно та ідейно, відповідає художнім уподобанням народу. Тому кожна пісня має свою історію, проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки, зазнає певних змін, нашарувань різних епох. Оскільки пісня — літературно-музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія.

2-а ведуча. З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода — мандрівний філософ, світогляд якого був наскрізь національним, а тому народ сприйняв висловлені ним думки як свої. Створена

Г. Сковородою збірка «Сад божественних пісень» хоч не була надрукована за час його життя, але поширювалась у рукописах і мала значну популярність. Деякі з пісень побутували усно як зразки народної пісенності. Оскільки в них відобразилися мораль, думки, повчання християнського філософа, люди називали їх псалмами. Найбільшого поширення набули 10 та 18 пісні збірки: «Ой ти, пташко, жовтобока» , «Всякому городу нрав і права». Висловлені в останній думки були настільки близькі до народної філософії та етнопсихології, що у ХVІІІ—ХІХ ст. вона поширилась у безлічі варіантів і народних редакціях, покладена на різні мелодії. Після того, як Іван Котляревський використав переробку тексту Г. Сковороди у п´єсі «Наталка Полтавка», — «Всякому городу нрав і права» стала загальновідомою піснею на мелодію в обробці Миколи Лисенка.

1-й ведучий. До речі, відомі й пісні самого Івана Котляревського до драм — «Видно шляхи полтавськії», «Ой доля людськая», «Де згода в сімействі...» та інші, які поклав на музику народ, а також пісня «Ой я дівчина Полтавка» на музику Миколи Лисенка. Пpочитавши, а потім пеpеглянувши п'єсу І.П.Котляpевського " Hаталка Полтавка", я зpозумів, чому вона така "живуча", чому вже дpуге століття не сходить зі сцени. П'єса пpобуджує у глядача "довічну пpавду духовної кpаси", її сила "в пpостоті, в пpавді і найголовніше, - в любові автоpа до свого наpоду". Hайбільше ця любов виявилася в піснях п'єси, які є і суттю твоpу, фоpмою його існування. Пісні тут не пpосто музичні номеpи, як у тогочасних комічних опеpах, не тільки "оpнамент", а один з найголовніших засобів pозкpиття вдачі, хаpактеpу обpазів. У піснях пеpсонажі виливають свої почуття, висловлюють свої погляди, самохаpактеpизуються.

Звучить пісня «Ой під вишнею, під черешнею» у виконанні дівчини та хлопця, які одягнені в українські костюми та грають Наталку й Возного з п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка».

Ой під вишнею, під черешнею

Ой під вишнею,
Під черешнею
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.

І просилася,
І молилася:
– Пусти мене, старий діду,
На вулицю погулять!

– Ой і сам не піду,
І тебе не пущу,
Бо ти мене, старенького,
Покинути хочеш.

Куплю тобі хатку,
Іще сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!

– Ой не хочу хатки,
І ні сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка!

Ой ти, старий дідуга,
Ізогнувся, як дуга,
А я молоденька,
Гуляти раденька!

Ой ізгиньте, пропадіте,
Всі старії кості,
Не сушіте, не крушіте
Мої молодості!

Ти в запічку: кахи-кахи,
Я з молодим: хихи-хихи.
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно трачу!

1-й ведучий. Перша половина ХІХ століття. Саме у цей період народна творчість збагатилася численними зразками пісень літературного походження. Особливо улюбленими були і залишаються до цього часу твори Михайла Петренка «Взяв би я бандуру» , «Дивлюсь я на небо» («Небо») та Віктора Забіли «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку», «Пливе човен без весельця», тематика та художньо-образна система яких споріднена з народною лірикою.

Юнак читає напам’ять поезію Михайла Петренка «Небо».

Небо

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
           Чому я не сокіл, чому не літаю,
           Чому мені, боже, ти криллів не дав?
           Я  б землю покинув і в небо злітав!
           Далеко за хмари, подальше од світу,
           Шукать собі долі, на горе привіту,
           І ласки у зірок, у сонця просить,
           У світі їх яснім все горе втопить;
           Бо долі ще змалу здаюся не любий,
           Я  наймит у неї, хлопцюга приблудний;
           Чужий я у долі, чужий у людей:
           Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
           Кохаюся лихом, привіту не знаю,
           І гірко, і марно свій вік коротаю;
           І в горі спізнав я, що тільки одна, -
           Далекеє небо, - моя сторона.
           І на світі гірко; як стане ще гірше,
           Я  очі на небо, - мені веселіше!
           І в думках забуду, що я сирота,
           І думка далеко, високо літа.
           Коли б мені крилля, орлячі ті крилля.
           Я  землю б покинув, і на новосілля
           Орлом бистрокрилим у небо польнув,
           І в хмарах навіки од світу втонув!

2-а ведуча. Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який настільки глибоко був сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Жодна власне народна пісня не може зрівнятись у популярності із «Заповітом» Тараса Шевченка чи піснею «Реве та стогне Дніпр широкий», що стали немовби національними гімнами. Не менш відомими і улюбленими є «Думи мої, думи мої...», «По діброві вітер виє», «Така її доля», «Летить галка через балку», «Зоре моя вечірняя», «За байраком байрак», «Плавай, плавай, лебедонько», «Нащо мені чорні брови», «Садок вишневий коло хати». Менш поширеними є інші пісні на слова Шевченка чи створені на їх основі народні варіанти — «Вітер з гаєм розмовляє», «Все йде, все минає», «Гей, три шляхи широкії», «Ой не п´ються пива, меди», «Ой одна я, одна», «Тече вода в синє море» та ін. Отож недаремно автор цих пісень має визнання народного кобзаря.

1-й ведучий. Ні до, ні після Шевченка не було письменника, який би долучився до продовження народної традиції такою мірою, як великий Кобзар. Проте наступні покоління поповнювали скарбницю української пісенності. Майже усі відомі поети другої половини ХІХ століття залишили в ній більш чи менш помітний слід. Серед них варто відзначити Степана Руданського, вірші якого відзначаються особливим ліризмом і глибиною почуття. А деякі твори, переживши століття, досі користуються великою популярністю. Не менше визнання має пісня «Стоїть гора високая», літературним джерелом якої є вірш Леоніда Глібова «Журба», також пісні на тексти Михайла Старицького «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» («Виклик»), Володимира Самійленка «Тихесенький вечір на землю спадає» («Вечірня пісня»).

2-а ведуча. Його ім'я і пісня неподільні. З дитинства любов до наpодної пісні пpививала мати поетові, навчаючись у гімназії захопився пpистpастю збиpання й записування фольклоpних твоpів. Відгомін наpодної пісні чується в усіх поетичних збіpках Івана Фpанка. Hе можна не пpигадати збіpочку "Зів'яле листя", багато поезій з якої стали піснями, бо пеpегукуються з наpоднопісенною символікою. Це відчутно в поезіях "Чеpвона калина, чого в лузі гнешся...", «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». А поезія «Чого являєшся мені у сні» віднедавна стала популярним хітом у виконанні українського співака Віталія Козловського «Знаєш». Та навіть без музики вірш звучить мелодійно, музикально.

Юнак читає напам’ять поезію Івана Франка «Чого являєшся мені у сні».

Чого являєшся мені у сні

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

2-а ведуча. Багато видатних представників нашої літератури були наділені неабиякими музичними здібностями, любили пісню, складали музичні твори, співали, грали на музичних інструментах. Особливе місце посідала музика в житті Лесі Українки. Її зв'язки з музичним мистецтвом були постійними й різноманітними, поезія й музика пройдуть пліч-о-пліч, увиразнюючи одна одну, надаючи неперевершеної художньої сили її творам. У циклі віршів "Мелодії" Леся написала:

Хотіла б я піснею стати

У цюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Так і сталося. Поетичне слово безсмертної Лесі лунає по світу стоголосою піснею, бо саме музика була невід'ємною частиною її духовного життя.

1-й ведучий. Поезія "Contra Spem Spero", назва якої у перекладі з латинської мови означає "без надії сподіваюсь", написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти.

Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі - стала на шлях боротьби за перемогу. У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним "осіннім хмарам" вона відчула жагучу потребу жити повноцінним життям. Ось чому такою зворушливою радістю струменять рядочки з листа до брата:

2-а ведуча. "Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати "сізіфовий камінь" догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:

"Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать".

Наведена в листі строфа може бути заспівом до всієї поетичної творчості Лесі Українки. Адже письменницька праця - то й справді нелегкий труд. Поезія "Contra Spem Spero" є своєрідною програмою дій, це гімн життю і боротьбі. Повставши проти духовної деградації, яку нав'язувала поетесі її фізична недуга, вона виграла свою "весну золоту". А Україна отримала поетесу, що є національною совістю і національною гордістю.

1-й ведучий. Так, "Contra Spem Spero" - не просто поезія, це саме життя Лесі Українки. Але ж мова йде про пісні літературного походження?

2-а ведуча. Це дійсно так. Та ми вирішили проекспериментувати: покласти вірш поетеси, який написаний у 1890 році, на музику відомої сучасної пісні гурту «Real - O» 2007 року. Сподіваємося, що наш сміливий крок вас не розчарує.

Звучить композиція на мелодію пісні «Я бы песню тебе пропела» на слова Лесі Українки "Contra Spem Spero". (Гарним доповненням пісні є танець у стилі контемп, який дає можливість побачити все, про що співається)

Contra Spem Spero

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Я співатиму пісню дзвінкую,

Розганятиму розпач тяжкий, –

Може, сам на ту гору крутую

Підійметься мій камінь важкий.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

2-а ведуча. Із літературних текстів цього періоду, що увійшли до скарбниці народної творчості, не можна обійти увагою й поезій Олександра Олеся, на основі яких створено ліричні пісні «Сміються-плачуть солов´ї», «Коли на крилах ночі». Ліричні твори поета відзначаються музикальністю, милозвучністю. Після Т. Шевченка О. Олесь — другий поет за кількістю творів, які покладено на музику. До них створили музику М. Лисенко, К. Стеценко, А. Кос-Анатольський, Д, Ревуцький, Г. Вірьовка, О.Білаш, Г. Майборода — загалом близько 80 композиторів.

Поезія «Чари ночі» (1904) увійшла до його збірки «З журбою радість обнялась» і стала справжнім гімном життю, весні, коханню, що не може залишити байдужими. Дослідник В. Яременко так висловився про вірш О. Олеся:

1-й ведучий. «Сміються, плачуть солов’ї» — це поезія, красу якої можна порівняти з красою квітів: є квіти, до яких не можна доторкнутись навіть люблячою рукою. Від дотику вони в’януть, Такі інтимні поезії О. Олеся. Настрій більшості з них просто неможливо передати. При спробі перекласти його на мову прози він в’яне і зникає…».

Дівчина читає напам’ять вірш Олександра Олеся «Чари ночі».

Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"

1-й ведучий. Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала…

2-а ведуча. Якщо ти дивишся на рушник, то, мабуть, це бачиш, а не чуєш?

1-й ведучий. Ні, адже дивлюся на рушник, а душу полонить "Пісня про рушник» Андрія Малишка. Цей твір, покладений на музику Платоном Майбородою, увійшов у побут українського народу, став відомий за межами нашої Вітчизни. У ньому кожне слово, кожний образ, як музика, промовляє про сплав прекрасних почуттів, про святу синівську любов. Ось чому поезія Андрія Малишка так органічно зливається з музикою. Його творам притаманна ліричність, емоційність, простота, прозорість змісту. У своїй книзі "Думки про поезію" він писав: "Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати". Пісні А. Малишка ввібрали в себе найніжніші почуття. Вони то крають серце невимовним болем, то сміються і кличуть до танців, служать зразком органічної єдності змісту і форми, слів і музики, містять в собі великий заряд духовності.

2-а ведуча. За 50 років «Рушничок» облетів увесь світ, його виконували різними мовами. «Рідна мати моя» співали американські корифеї – темношкірий Поль Робсон і Джон Маккенеді, «азербайджанський соловей» Рашид Бейбутов і аристократ співу, естонець Георг Отс, еталон українського пісенного виконавства Дмитро Гнатюк і примадонна російської естради Алла Пугачова. Для українців, розкиданих по всьому світу, ця пісня стала образом самої України.

Дівчина виконує пісню на слова Анадрія Малишка «Пісня про рушник».(Доречно доповнити пісню слайдами)

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

1-й ведучий. Не менш відомими та улюбленими у народі є пісні Максима Рильського «На білу гречку впали роси», «Яблука доспіли, яблука червоні».

2-а ведуча. Однiєю з головних особливостей чудовоï поезiï Павла Тичини було його свiтосприймання через музику. Коли читаєш його твори, здається, що музика, супроводжує кожен рядок поезiй, а потiм ще довго живе в душi, хвилює i радує. Про те, як поет був закоханий у музичнi теми, як володiв майстернiстю перекладати красу людей, велич часу, красномовно свiдчать його твори, зокрема вірші збірки "Сонячнi кларнети".

Народними піснями стали поезії Василя Симоненка. Мало кому в Україні сьогодні не знані слова: “Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину”. „Лебеді материнства" знають, певне, всі українці
Це не єдиний вірш Василя Симоненка, покладений на музику. Справжніми народними піснями стали „Задивляюсь у твої зіниці" — невідомого композитора, „Похід козаків" — композитора Андрія Гавура, „Ти знаєш, що ти людина", „Український лев" — І. Морозова. На вірші В. Симоненка написані також пісні „Синові" А. Пашкевича, „Крізь століття" О. Чекаля, „Там у степу схрестилися дороги" бандуристів Василя та Миколи Литвинів.

1-й ведучий. Найвищою нагородою для будь-якого поета може бути те, що його вірш іде в народ і повертається піснею. Так сталося і з багатьма поезіями Дмитра Павличка. Линуть над світом його чудові пісенні поезії, мелодійні крила яким дав талановитий композитор Олександр Білаш. «…Бувають хвилини, – писав Дмитро Павличко, – коли я відчуваю, як пісня повертає мені духовну силу, як оновлюється, прочищається моє єство… без того таємного зв’язку, який існує між піснею і моєю душею, я не міг би писати». Завдяки їхній співдружності народилося багато пісень. Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка б не чула й не знала пісні на слова Д. Павличка «Два кольори». Вона справді стала народною. Пісні, створені на слова Дмитра Павличка, нікого не залишають байдужими, бо в них дзвенить велика любов до України, рідного краю, світла радість і тиха печаль — усе, що оточує людину, робить її життя змістовним, допомагає вистояти у скрутну хвилину, звеселяє душу.

Дівчина виконує пісню на слова Дмитра Павличка «Два кольори». (Старшокласниця, що співає, стоїть на сцені осторонь, головна увага звертається на танець у виконанні дівчини, яка одягнена в червоне, та хлопця, який у чорному)

Два кольори

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

2-а ведуча. Тема матері посідає особливе місце у творчості відомого поета Бориса Олійника, їй, матері, найдорожчій на землі людині, він присвятив вірші й поеми, всю щиру любов свого вдячного синівського серця. Особливо зворушливий, повний глибокого ліризму вірш «Пісня про матір», у якому ми бачимо сиву, стареньку матір. Закотилося за межу сиве сонечко. «Умирають матері, та не вмре ніколи Мати», — твердив поет. Ітимуть роки, летітимуть весни, цвістимуть вишневі садки і колоситиметься золота пшениця, розцвітуть біля хати барвінок і матіола — все це пам'ять про неї — найріднішу, найдорожчу, найсправедливішу у світі. Знову і знову зігріватимуть нас її добро і ласка, з усіх доріг нас виглядатимуть її лагідні, усміхнені очі, даватиме мудрі поради її добре, незрадливе материнське серце. Життя матері продовжиться у дітях і онуках. Воно — безсмертне.

Звучить акапельно пісня на слова Бориса Олійника «Пісня про матір»

Пісня про матір

Посіяла людям літа
свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити.
Зітхнула полегко –
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намимислили, мамо?
- А хто нас бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди
край воріт.
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю,
навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона усміхнулась,
красива і сива, як доля.
Махнула рукою -
злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі", -
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.

2-а ведуча. Ім’я Івана Малковича досить популярне в сучасній українській літературі. Вірші кладуть на музику Марія Бурмака, Віктор Морозов, Тарас Чубай...На питання про те, як треба інтерпретувати твір, аби передати читачеві його первинність, і як ставиться Іван Малкович до того, коли його вірші перекладають на музику, автор відповів:

1-й ведучий. « Знаєте, кожен твір — це щось інше. Щодо інтерпретації моїх віршів музикантами, то, скажімо, на поезію «Із янголом на плечі» загалом написано десь сім-вісім композицій. І я дуже радію, що жодна з них не стала надто популярною.. Маю музичну освіту — я скрипаль. І коли писав «Із янголом на плечі», у мене звучала інша мелодика. Взагалі, мої друзі — Марійка і Тарас — знають, що мені непросто догодити, і тому не ображаються, коли я не змочую їхні рукави своїми вдячними сльозами».

2-а ведуча. Можливо, відповідь занадто суха і несправедлива, адже, поклавши вірш на музику, композитор дає твору нове життя, продовжує його існування, хоч і в іншому вигляді, і дуже часто у формі пісні твір набуває більшої популярності.

Для передачі автентичності пісня «Із янголом на плечі» виконується під акомпанемент фортепіано.

Із янголом на плечі

Краєм світу, уночі,
При Господній при свічі
Хтось бреде собі самотньо
Із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
Йде лелійно, як дитя,
І жене його у спину
Сірий маятник життя, –

Щоб не вештав уночі
При Господній при свічі,
Щоб по світі не тинявся
Із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
Виє Ірод моровий,
Маятник все дужче буха,
Стогне янгол ледь живий...

А він йде і йде, хоча
Вже й не дихає свіча,
Лиш вуста дрижать гарячі:
"Янголе, не впадь з плеча."

2-а ведуча. Пісня – як незглибна криниця, дно якої оповите памороззю віків десь в незмірних глибинах рідної землі. Дивишся в її безмірну глибінь - та й дна не видно…

А ще можна порівняти пісні з високими соснами в лісі. І озон душі дають, і примушують глянути вгору, на верхів’я своєї культури, у високе мистецьке небо. Отакий її вимір – від кореня до вершини.

Француз Жан-Ламбер Тальєн колись сказав: «Здається, кожна гілка дерева на Україні має свого поета, і кожна стеблина трави на цих безмежних квітучих рівнинах відлунюється піснею». (Одночасно зі словами 2-ї ведучої на екрані - зображення дерева, на гіллі якого по черзі з’являються портрети українських поетів, про яких згадувалося під час проведення заходу. Це є підтвердженням того, що « кожна гілка дерева на Україні має свого поета»)

1-й ведучий. Пісня! Як багато вона важить у житті кожного з нас і всього народу. Пісня оздоровлює душу людини, допомагає зберегти нетлінними цінності: віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в очищувальну силу краси.

КЗ Підгородненська середня загальноосвітня школа №2

Літературно-музична композиція